Так швидко щастя поспішало,
Довго було на самоті.
Воно душею відчувало,
Буває раз воно в житті.
Тих двоє, закоханих людей,
Довгий час були в розлуці.
Поспішають і вони тепер,
Десь залишать свої муки.
Такі були тяжкі тортури,
Якось потрапив у полон.
Бо його стогін, птахи чули,
Здається все противним сном.
Його чекала на пероні,
Зморена, жива душа.
Не передати все на слові,
Вже до них щастя поспіша.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914655
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.05.2021
автор: Валентина Ярошенко