Терпли в мами руки сколоті голками,
Висохла, як тріска, згорблена роками.
В кожну нитку душу із серденьком клала,
Знов сорочку снилось мама вишивала.
Рученьки тремтіли, сідала з лупою,
Була ж колись мама моя молодою.
Ниточку до ниточки у стежину слала,
Для свого єдиного доленьки жадала.
Полихає в грудях, щемом сокровенне,
Маю ж вишиванок, як років у мене.
Рідна, люба мамо, мали ж ви мороку,
Та першу сорочку бережу, як око.
Заглянув із двору, дише щемом з ганка,
На подвір’ї мальви, наче вишиванка.
Похилилась хата... поросте травою,
Ой, чого ж так мало мамо був з тобою.
Відцвіла, як вишня, в саду біля брами,
Виглядала ж сина уночі і днями.
Бував рідко дома, в світах, за порогом,
Тож веде розмову вже матуся з Богом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914329
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.05.2021
автор: Волиняка