[i]Їй сім. В її житті – завжди війна,
Вона, як ноти, знає звук снарядів.
Їй обстріли вночі – не дивина.
Війна дитинству стала на заваді.[/i]
Жах пострілів з приходом темноти.
Страх за життя в очах вже не дитячих.
І укриття… в якому часто плаче –
Їм сонце може більше не зійти…
[i]Війна в Донбасі… пекло… люте зло…
Нестерпний біль, що криком рве назовні.
Сім років у жорстокості пройшло –
Погляньте у ці очі, смутку повні![/i]
У них – тривоги спалах, стрес від травм.
Обпалена душа, мов обпікає:
Маленька та беззахисна, слабка я!
Як вижити мені, дитині, там?!
[i]Дорога в школу йде крізь блокпости.
Не в дивину їй міни та розтяжки.
І просить Бога рідних вберегти
В молитві… МИРУ просить юна пташка…[/i]
Молюся й я, щоб квітами весна
Цвіла для всіх у мирному садкові.
Їй тільки сім. Хай піде геть війна,
Поверне світ дитинства та любові!
/ Фото Ешлі Гілбертсона, Німеччина./
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913438
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.05.2021
автор: Білоозерянська Чайка