Крізь арку споконвічну і незриму,
У рясах свіжо-зітканих спокут,
Душа прийшла до стін Єрусалиму,
Бо знала, покаяння тільки тут...
Щокою притулилась до цеглини,
Нагрітої тривогами за день,
Наділа свій віночок із тернини,
І викинула сумніви з кишень...
Сама собі Пилатом нині стала,
З хрестом своїм поволі вверх пішла,
Торкнулася Голгофи й закричала:
Нарешті я тебе в собі знайшла!
Розіпнута лишилася із Богом,
Під сонцем обпікаючих надій,
Зрадівши, що немає тут нікого -
Краплини сліз попадали із вій...
Проникли сіллю в тло Єрусалиму,
У ряси свіжо-витканих спокут,
Крізь арку споконвічну і незриму,
Яку хтось збудував раніше тут...
Крізь неї, наче мертвою пройшлася,
Вернулася воскреслою у світ,
У муках від Отця не відріклася,
Зробилася міцною, мов граніт.
У кожного свій гріх, свої страждання,
Похід в Єрусалим і результат,
Своя Голгофа, ряси, покаяння,
Хрести свої, розп'яття і Пилат...
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912563
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.05.2021
автор: Sukhovilova