Працюємо, щоб мати вільний час,
і воюємо, щоб жити мирно.
Арістотель
Надгробки тягнуться на схід,
мов потяг в небо вирушає.
На обелісках кожен зблід,
стомився, начебто дрімає.
Немов їм – знову на війну
за рідний край, за Україну,
за безпорадності вину,
за долю і за приклад сину.
Що кожного чекає там –
Елізіум, пекельний Гадес;
окопи з кульовим виттям,
чи ти, цивільних вбивце, «граде»?
Де смерть у всій своїй «красі»
долає лю́дські сподівання
там, на нейтральній полосі,
на «лінії розмежування»…
Це Стікс, а не Дніпро. На схід
пливуть вони в тумані нині.
Оболи човняру, як слід.
Нічим ні перед ким не винні.
Тож, Вічний Всеблагий Господь,
на їхню жертву зглянься з неба,
їх душі праведні, їх плоть
візьми нетлінною до Себе!
Надгробки – потягом на схід…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910628
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.04.2021
автор: Анатолій Костенюк