О, це не чорний жарт першоквітневий –
Болюча правда, що турляє з ніг:
Вона … пішла, де вічності поріг…
Гірчить усім, хто був знайомий з нею….
Повінчана із правдою святою
Служила жінка слову до кінця…
Із посмішкою, що їй до лиця,
Пішла у інший вимір молодою…
Завжди вона була на варті мови,
Яку Господь вручив їй із небес,
Віддаючи талант свій і себе,
Світилась якось дивно, калиново!
Уміла вона плакати від… щастя,
І це її, мабуть, єдиний «гріх»,
І посміхатись ранішній зорі,
І пити з Божих рук своє причастя…
Чому ж пішла вона з життя так рано,
Залишивши і друзів, і рідню?
Щоб запалити й там свою зорю?
Щоб мову нашу знали і в раю?
Ніколи й час цю не загоїть рану!..
2.04.2021.
Царство небесне Ганні Василівні і щире співчуття рідним.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909871
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.04.2021
автор: Ганна Верес