Не відпускай! Міцніше обійми!
Послухаємо хвилі перекати.
Ми тільки вдвох уміємо літати:
У цьому краї – білі птахи ми..
Босоніж, у шовках із ковили
Два силуети, самоті зраділі.
Коханий! Ми з тобою постаріли?
Ну що ти, люба, як же ми могли?
В куточку мрії, де любов жива,
Зійшлися ми, як посивілі луни.
В коханні ти моєму вічно юна,
Тобі, єдиній, серце відкривав.
Тривозі не здавайся – бий крильми…
Є ти і я… і почуття спізнілі…
Купаймося у вечоровій хвилі!
Летімо ввись! Бо білі птахи ми…
Белые птицы
Не отпускай! Покрепче обними!
Давай услышим волн бурлящих силу!
Любовь давно летать нас научила –
Двух белых птиц, что рождены людьми.
- Пустынно здесь… вдали лишь корабли…
Мы босяком в песчаной карамели.
- Любимый! Ты скажи, мы постарели?
- Ну что ты, нет… да как же мы могли?
- Среди мечты ожившей волшебства
Сошлись с тобой, как две седые луны.
- В моей любви ты будешь вечно юной,
Только тебе я сердце открывал.
- Оставим страх и крыльями взмахнём,
Не нужно зрелых чувств своих стыдиться!
… Парят над морем две влюблённых птицы –
- Вперёд! К мечте! И навсегда – вдвоём!
/Надихнув повітряний живопис Willem Haenraets, Голландія./
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909347
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.03.2021
автор: Білоозерянська Чайка