Теплом весняним ніжилися квіти,
Ніби горнулось небо до землі,
Так неймовірно всім хотілось жити,
Здійснити мрії тут великі та малі.
Нехай не мрії - просто бачить сонце,
Та чути вітер, що колише цю траву,
З любов"ю усміхатись сину й доньці
Радіти й промовляти:"Я - живу!"
Робили чиїсь руки гріх великий,
Цей гріх пішов бродити по землі,
Безжалісно він сіяв смерть і лихо
І чорні справи все вершив свої.
Міста безлюдні і самотні квіти:
Для кого тут співати солов"ям?
Лиш сиротами залишались діти
Останніх слів не мовивши батькам.
Армагедон і біль весну колише,
Вбиває людство це - людська рука,
Чи вже Творцю так захотілось тиші,
Бо Він втомивсь від нашого гріха...?
Галина Грицина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908924
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.03.2021
автор: синяк