О, Господи, твоїм стражданням,
Я серце й душу відкриваю знов,
Пусті щоб не точили нарікання,
Надія, Віра зігрівала та Любов.
Спішу з тобою на Вечерю Тайну,
Чи знову в Гефсеманський Сад,
В нічну годину, а чи дуже ранню,
Душа моя щоб не пізнала зрад…
Перед Терпіння Чашею молюся,
Щоб покаяння вилити в сльозах,
Можливо, навіть в них втоплюся,
Душі відкривавши новий шлях…
Іуді не посмію вподоблятись,
Цілунком зради підлим ворогам,
Ступатиму, щоб не вагатись,
Вклоняючись лише Твоїм стопам…
Первосвященників Синедріону,
Що скликали в Каяфи зібрання,
З Тобою тайну витримаю змову,
Мовчання не піддавши каяттям…
Як і Петро, Тебе не відречуся,
Хоч заспівають тричі півні не одні,
Бо лиш від Тебе я терпінню вчуся,
Життя моє щоб не спливало у тіні…
Так як Пилат, омию також руки,
Що твого справді не узрів гріха,
Не віддаватиму Тебе на муки,
Якщо і доля подарована гірка…
Хоч не Варава я та не розбійник,
Але душа й моя поранена в гріхах,
З Твоєї Волі, я ще досі не покійник,
Ото ж смиренно понесу свого хреста…
З Тобою разом прийму й бичування,
Щоб моє тіло також оновилося в крові,
За нас прийняв Ти ці страждання,
То ж нині поклонятимусь Тобі…
Як Симеон Киринеянин, також хочу,
Щоб Ти не падав знову під хрестом,
Всевишньому молитву прошепочу,
Своїм щоб боронив святим перстом…
«Звершилося!» - промовив Ти устами,
То ж відгомін цих слів живе повік,
Хоч відбувалось все тоді не з нами,
Страстей Твоїх в серцях живе потік…
Не дам глумитись, Христе, над Тобою,
Щоб жереб хтось за одяг твій кидав,
Де люд поганський досі ще юрбою,
Вбиває й душі задля власних справ…
Ти смерть прийняв, щоб вічно жити,
Піднявшись аж до Господа-Творця,
Щоб нас навчити вірити й любити,
Вовіки славити Всевишнього Отця…
Твоїм вклоняюсь нині ранам,
Що в твоїм тілі, як в моїй душі,
Благословенним колючкам і тернам,
Що із Вінця Твого Тернового в крові…
Забувши про Вінок отой Терновий,
Став «коронованим» сьогодні світ,
Змінявши багряницю на обнови,
В могили йдуть і молоді, як цвіт…
З розбійниками знову розпинають,
Тебе клянуть навіть за власний гріх
Хрест на Голгофу знову піднімають,
Заради пихи, пристрастей й утіх…
Страстям Твоїм я нині помолюся,
Йдучи Твоїм шляхом на хрест,
Давно вже смерті навіть не боюся,
Бо Ти заради нас усіх Воскрес!
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
18.03.2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908371
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.03.2021
автор: Lilafea