(Пам’яті синочка Степанчика, ДН 24 березня 1997р)
Ось знову березень і ти…
Маленький і такий дорослий,
Приходиш смутком в мої сни,
Весняним цвітом низькорослим…
Твій погляд бачу в Небесах,
Немов блакитні два озерця,
Слова німіють на моїх устах,
Коли від болю рветься серце…
Тебе у хмарах Ангел колихав,
Коли в могилу тіло опустили,
В житті нікого ти не покохав,
Бо і до школи вранці не водили…
Роки летять шалено, стрімголов,
Вже знову день твій наступає,
Та не позбутися ні сліз, ані оков,
Що болем втрати серце розриває…
Тому я, мабуть, закохалася в моря,
Бо в них твоїх очей ясні глибини,
Хоча давно пішов з цього життя –
Моя назавжди люба ти дитина…
Ось знову березень і ти…
Як той промінчик, що з’явився,
Усім добавив ніби йоту чистоти,
Але відразу ж з Богом поріднився…
З тих пір, синочку, ти у Небесах,
Твоя домівка там й твоя країна,
Нестерпним болем у душі сльозах,
В мені назавжди залишилася руїна…
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
10.03.2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907527
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.03.2021
автор: Lilafea