Літа, як птахи, відлітають у вирій,
й щороку вертаються до нас весною,
яку ми чекаємо в надії щирій,
прощаючись подумки щораз з зимою.
З роками виски посріблить сивина,
притрусить, неначе зима білим снігом,
з очей виглядає років глибина
під поглядом чи то жалю, чи то сміху.
А десь у душі поселилась печаль
від того, що хоч і вертаються весни,
та роки, як птахів, не вернеш, на жаль,
хоч хочеться вірить, що душа воскресне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905649
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.02.2021
автор: Павло Коваленко