З вітром наввипередки
1.Зима. Мороз розмалював цю частинку світу
Кривими, прямими, холодними лініями,
Її душа відкрита, на серці сонячне літо,
Могла розтопити і лід своїм промінням.
У погляді відображався навколишній світ,
У неї були розкішні крила за спиною,
Вона за швидкістю перемагала вітер,
А вітер ніколи не міг її наздогнати.
Прихована, відкрита відраза
2.Його зацікавила цікава дівчина-пташка,
Спочатку він спостерігав за нею здалеку,
Хоча водночас відчував до неї і відразу,
Та все ж вони спілкувалися.
Вони гралися в сніжки, розмовляли про весну,
Він з кишені дістав рожеву троянду і простягнув їй,
Вона побачила лише, як рожевий колір гасне,
На краях пелюсток блищав холодний іній.
- Де ти її дістав? Серед зими, серед холоду?
- Тут недалеко їх дуже багато!
Вона засмутилась – Ти зробив їй боляче!
- Ха-ха, боляче! Що я чую замість вдячності!
Хлопець розлютився - Я тобі покажу, що таке боляче!
Він вирвав їй крила і їх разом з трояндою
Кинув на сніг, який почав танути під краплями крові
І щез з її життя назавжди.
Вперше
3.Цій частинці світу, де жила чудачка,
Тепер бракувало її сміху, рожевого погляду,
Вона годинами спостерігала за пташками,
Вони сідали їй на руки, плечі, поряд
І вони разом проводжали сонце за горизонт
І на світанку його зустрічали.
Ця подія схожа на кошмарний сон.
ЇЇ раниме, розбите серце
Стало колотися в грудях, немов шипи,
Вона довірилася вперше в своєму житті,
І вперше зустрілась з болем, ілюзією,
Очікуваннями, які не завжди співпадають
З реальністю, жорстокістю людського серця.
Минали день за днем, ніч за ніччю,
Минали секунди, хвилини, години…
Загоювалися рани на спині.
Часом обпікаєшся від однієї людини,
А потім не довіряєш всьому світу.
Любити лише його одного, вітру пообіцяла,
Поникла, малюючи щось на землі пальцями…
Заблукалий і чудовисько
4.- Це троянда? Прозвучав голос позаду неї,
Вона повернулася і побачила хлопця:
- Так! - відповіла дівчина, струшуючи з рук землю,
- Вибач, що відволікаю від малювання,
Я їхав додому з міста і заблукав,
Раніше ніколи тут не бував…
- Тут люди рідко бувають,
Бачиш там вулкан невеликий?
Кажуть, що він сплячий, але люди
Придумали якісь небилиці,
Що в ньому живе вогняне чудовисько ніби,
Я обожнювала туди літати
І повір, там немає ніякого чудовиська!
- Літати? - перепитав хлопець здивовано,
- Я сказала «літати»? Я мала на увазі гуляти там.
Усміхнувся. - Тоді я врятований.
- Ти тут сама живеш, біля чудовиська?
- Сама. Ви ніби заблукали? – сказала з недовірою.
- Так. Я живу біля лісу, не підскажеш де ліс?
- Сам? Біля лісу? Де повно диких звірів?
- Твоє чудовисько набагато страшніше! –
Мило посміхнувся незнайомець дівчині.
- Тобі потрібно за вулкан, ліс за ним.
- Я б не відмовився від екскурсії по цих місцях.
- Можу провести тебе до вулкану і розповісти.
- Буду дуже радий.
Історія однієї троянди
5.Вони йшли і просто розмовляли.
За ними летіли пташки і коли двоє відчували,
Що їх переслідують, вони обертались
І пташечки то у гілля дерев, то у траву ховались.
Хлопець швидко, непомітно підняв
Зі стежки листочок зеленої трави:
- У тебе тут…ось. – сказав хлопець, ніби дістав той
листочок з її волосся.
Щось йому у цій загадковій дівчині сподобалося.
- Я і не помітила, що настала весна,
Все зелене довкола, хоч би покупатися
в перших теплих промінцях
під самісіньким сонцем.
- Під самісіньким сонцем? Хіба що,
Якщо у тебе є крила до нього долетіти.
Ти не помітила, що настала весна?
Тебе щось тривожить?
- Хіба що чудовисько,
в лапи якого ми зараз ідемо.
- Знаєш… Одне чудовисько я знаю точно.
Хтось пробрався у мій двір і вкрав з моєї теплиці
квітку, та справа не лише в цьому,
Щоб дійти до неї від витоптав усі,
Які були у нього по дорозі.
Мені не вдалося їх врятувати.
Дівчина зупинилась і уважно
Вдивлялася в обличчя співрозмовника:
- Ти вирощуєш квіти?
- Так. Троянди.
Весна
6.Небо над ними було таким ясним, як ніколи,
Щебет птахів був дзвінким, як ніколи,
Чи то їм обом лише здавалося, що «як ніколи»?!
Сонце гріло настільки сильно,
Як тільки могло на початку весни,
Весни надворі і весни, яка почалася
На серцях двох.
- Я хотів би тебе ще раз побачити?
Це можливо?
- Хіба що, якщо, коли я піду, тебе не з’їсть чудовисько.
Іди
7.Якщо здається що хтось чи щось,
Хто чи що для тебе
Був чи було світлом - погасло, і ввесь світ
Потемнів, змарнів, втратив усі кольори,
ТИ ІДИ. ЖИВИ І ІДИ. ВІР І ІДИ.
Навіть, якщо немає сил вірити в те,
Що в цій темряві може спалахнути
Світло, можливо,
Ти сам станеш світлом для когось чи для чогось.
Двоє
8.Літо. Через деякий час.
Хтось вдалечині, хлопець і дівчина
Сидять на березі річки,
Лунає здалеку дзвінкий гомін водички
І веселий сміх.
- Мені інколи здається, що ти ангел
і у тебе раніше були крила.
Сказав хлопець, усміхаючись.
- Були, але з тобою виросли нові.
Пожартувала дівчина
Кінець
9.Часом буває однієї любові занадто багато на двох
І її надлишок зігріває світ довкола.
Саме тому, світ і проіснував стільки століть.
14.02.2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904816
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.02.2021
автор: Іра Задворна