( віршована розповідь
Я одинокий в залі ресторана,
Хоча довкола веселощі й гомін,
Тебе чекав, щовечора кохана,
Може засяєш, як сонячний промінь.
Хоч і зима замела всі стежини,
І вже дерева в пухових вуалях,
Мороз сріблив всі дзеркала- крижини,
Я розтопить, здатен той сніг на віях.
Що припорошить з вітром тобі нині,
Як зустрічались, мабуть з тиждень, колись,
Запав у душу, на роки нестримні,
Як навіжений, за тебе я моливсь.
Щоб знов – таки, почути твої кроки,
Оторопіла від несподіванки,
Ти вже присіла, за столом навпроти,
Адже не знав, я кращої блондинки,
Розчарування, як мені збороти?
Сидить усміхнена у впівоберта,
А я ж жадав подивитись у очі,
Чомусь, зненацька сумнів огорта,
З тіла душа, так вирватися хоче.
І закричати на весь світ- Ти моя!
А чи впізнала, запросив до танцю,
Слова із уст, як грім,- Ти пам`ятаєш?
Немов із неба, я забрав зірницю,
Вона у відповідь,- Гарно кружляєш.
О, твої очі, як фіалки сині,
Ти не згадала, всі наші світанки,
Адже здавалося були щасливі,
В травах шовкових зустрічали ранки.
Раптом обручку, помітив на руці,
І опустила, очі так невинно,
Впала, скотилась, сльозина по щоці,
Пробач так сталось та я маю сина.
Тремтіння рук і стук сердець ритмічно,
Печаль підкралась у голову хмільну,
А, я ж кохати, цінить мріяв вічно,
Пізнав життя, тебе, як жінку одну.
У танці пташка, ніби сизокрила,
Ласкавий погляд, ніжне торкання рук,
Обручка є, пробач обман, схитрила,
А за столом, то зі мною шкільний друг.
Холодним потом пройняло до кісток,
То що, мій син, чому не дала знати?
Життя, не завжди, як сплетений вінок,
Тож інший раз приходилось страждати.
Як засторога, батьки «То ж він чужий,
Та дочекалась, давно приховала,
Хто тато часто запитував малий,
А я ковтала сльози і мовчала.
На благо сину поєднались долі,
Удвох сприйняли пору вечорову,
Взялись за руки, як колись у полі,
А тиха музика звучала знову…
В собі сховала пережиті болі.
09.02.2021р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904145
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.02.2021
автор: Ніна Незламна