Хто ми? Музейна пилюка старих картотек?
Виплід архаїки? Цвіль канонічна, свята?
Хата Тараса Шевченка у стилі хай-тек
ще в риштуванні, у пуп'янку зріє. Хай так.
Сипле сира штукатурка зі стелі та стін.
Причілок вщент облупився і вицвів фасад.
Жителі хати Шевченка – незграбні, товсті.
Краще ходімте до саду, де квітне краса.
Звідти, на віддалі, споглядачеві видніш,
де завалилася стріха, розпався саман.
Хато Шевченка, лягай на кушетку, під ніж.
Видно, збороти недугу не в змозі сама.
Хато, не бійся: фундаменти ми збережем.
Змінимо тільки статуру, текстуру і стиль.
Проти підвалин ніхто не піде на рожен.
Втім, осучаснена, зможеш над себе зрости.
Світом припиниш блукати, сліпа, навмання.
Поміж сусідами знатимеш ціну собі.
Вір! По-новому засяють старі надбання.
Лиш не тікай до минулих, зотлілих обійсть.
Вже не завруниться цвітом рясним давнина.
Маєш безцінне "сьогодні", що в "завтра" гряде.
Метаморфози судилося втілити нам:
кращої хати нема і не буде ніде!
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903984
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.02.2021
автор: Олександр Обрій