топтати уламки пам'яті
завжди непоборно важко
червоним стане в орнаменті
але — все ж нічийним пташко
ти будеш хапати пальцями
отруєні тонкі стріли
у вікнах мигтітимуть станції
заповнені потерпілими
ні їсти не зможеш, ні спати
всерéдині просто ребра
а глибше якщо копати —
там більше немає неба
лиш поле — зчорнілий морок
відчужений дикий мінус
там швидкість за двісті сорок
по колу і без упину
роками терзає мучить
не пустить хоч був би чесним
надія — останній ключик
єдиний безсмертний месник
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903890
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.02.2021
автор: re_vanta