Я свою долю обніму руками
Ще й поклонюся низько до землі,
Не бажана хоча була я в мами
І татом марила я всі роки свої.
Щаслива я - мене усі любили,
Дитиною я відчувала це,
Мене бабусі мама залишила
Тепер до Бога гріх оцей несе.
А я жила в любові і достаку
Малою мене балували всі,
Не їла я цукерки й шоколадки
Від зайчика гостинці у руці...
Так часто їх дідусь мені приносив
Я й не питала як їх зайчик дав,
Проте я пам"ятаю як у росах
Мій дід в саду траву в покоси клав.
А бабця мені коси заплітала
Я тішилася стрічками в косах,
Хоч материнської любові не пізнала
Але купалася я в ніжності й казках.
Все гріють мене спогади ті давні
Хоча тепер я й справді сирота,
І кланяюсь могилі бабці-мами
З сльозами прихилившись до хреста.
Ніколи не забуду ті гостинці,
Що їх від зайчика мені носив дідусь,
За те, що не росла я в сиротинці
Я долі й Богу до землі вклонюсь.
Галина Грицина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903809
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.02.2021
автор: синяк