Знов Чорний Ворон у душі вселивсь…
Свої думкам диктує, мрії та бажання,
Так ніби крові вдосталь не напивсь,
Розбивши серце вщент клюванням…
Тому, мабуть, так чорно навкруги,
Навіть сніги, чомусь, зуміли чорніти,
Щоб кладку ту я не зуміла перейти,
Туди, де в радості могла б ще жити…
Той Ворон знову понакаркує біди,
Чомусь ніяк не може вгомонитись,
Але на путь оту ступлю й серед зими,
Котра веде, щоб щастям окропитись…
Не каркай Вороне, мій слух – це не твоє
Тому підступні звуки і душею не почую,
Візьму той Хрест важкий, що Бог мені дає,
Та мовчки на свою Голгофу помандрую…
Хоч Чорний Ворон у душі вселивсь,
Та знаю, як його насправді подолати,
Бо за життя мій розум вже навчивсь,
Як чорноту оту в молитві розтоптати…
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
04.02.2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903611
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.02.2021
автор: Lilafea