До супокою на похорон
тупцяють скнарість і ницість.
Я ж запасаюся "пох€ром",
шиючи "пох€рівниці".
Зранку всіх споює кавою
місто — старий неврастенік —
щоби надати лукавому
більше маневру на сцені.
Бігати білками в колесі
згодні понурі актори.
Мі́ста і хочеться, й колеться,
попри задуху заторів,
попри мораль, тричі попрану,
попри епічність епохи,
є де проклюнутись пох€ру.
Сховок єдиний мій — пох€р.
Від божевільних, мерзотників
серця мого порятунок,
теплий, приємний на дотики,
пох€р дарує фортуну,
впевненість в завтрашніх звершеннях.
Треба для щастя лиш трохи —
напрацювати найпершому
найвсеохопніший пох€р!
© Сашко Обрій.
26.11.20
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900709
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2021
автор: Олександр Обрій