Про що шепочуть нам зимові дні і ночі…
Зими початок… Несміливий місяць грудень, йому вчасно не вдалося провести панянку осінь. Минали дні, а рудоволоса настирно намагалася з ним домовитися і це їй вдалося. Часті дощі занадто надоїдливо тужливі.Чи місяць серпом, чи блідолиций тарілкою й ясноокі зірниці, заховалися в своїх казкових шатах. Майже щодня небо в сірій пелюшці.
І в Новий рік, і на Різдво Христове небо затягнуте хмарами.Чому сердите,чом насупило брови?І часом з смутком дивиться на землю.Та все ж комусь була нагода,помітити між хмар Благовісну зірку,про народження Ісуса.
А ранком… Небо посіяло на землю дрібний дощ; сумний, холодний, нежданий. Дуже схожий на дощ примхливої осені. Ну ось,знову спомин про неї. Такий дощ може й затягнеться, але ж вже тиждень січня. По дорогах калабані води, а десь, навіть з багнюкою. На зораних полях земля, як пластилин, хоч й день похмурий та, аж виблискує. Доволі напилася вологи земля – матінка, але ж тепер в душу підкрадається тривога, хоча б не вдарив сильний мороз….
Себе спитаю; за чим сумує природа? За людську байдужість до неї? Не бережуть Божий дар, засмітили, на жаль вирубують дерева – легені землі. А можливо, що немає закінчення воїн? Та кожного разу іспити нової зброї, до чого приведуть? Звичайно ні до чого хорошого. Врешті – решт, вже рік, як живемо в хаосі. Розповсюдився «Ковід-19» - по всій планеті. Хто відповість на багато запитань, чи дочекаємося правди? Напевно ж ні! Доведено вченими, ми маємо більше двохсот вірусів. Страшно уявити здібність Ковіда імітувати з ними. Інші держави вже знову закривають кордони, на жаль знову відбувається сплеск захворюваності, що приведе до смертей. В новинах інколи обговорюють про новий вид ковіда. Хто в цьому винен? Напевно і ми частково, що гріха таїти. Покаятися, шанобливо ставитися до землі.
А що ж вона…. годувальниця наша? Як і кожного року, хоче себе прикрасити. Он, біля гойдалки, зморена розквітла фіалка. Бідолашна, не може зрозуміти, чи осінь, чи весна, адже спекотне літо далося в знаки. завмирала зелень, висихала й знову в боротьбі за життя, прагнула досягти мети.
І ось, вже минає другий день Різдва… Можливо небо й Всевишній почули каяття народу, молитви. Небо по обрію ховало хмари, посвітліло. Яскраве сонце промінням ласкає землю.
Тож і ми скинемо сум з душі, з сердець. В надії прислухаємося до зимових днів, що згодом покажуть свою силу. Земля вбереться в пухову білосніжну хустину, дерева й кущі в іній й в вуалі неймовірної мережевої краси. А вітер, що приносив тепло, сховається в долинах поміж гір, прислухається до річкових пісень. І зима сміливо запросить в гості морозець. Вологе повітря охолоне, мороз на шибках вікон тихцем розмалює срібні візерунки, покаже свою майстерність. В природи буде міцнішим сон, під білосніжним простирадлом зігріються озимі, набераються сили.
Нам так хочеться, щоб кожна пора року відповіла своїм критеріям. Навесні просинається природа. З вирію повернуться птахи, зеленітиме все довкола.День стане довшим, теплішим, привітним. Хоча думаю; ми проснувшись, вже радіємо новому дню, бо це вже життя. А жити - це вже щастя. Думаю; влітку насолоджуємося його подарунками, різновидність, різний смак ягід, краса різнобарвних квітів придасть нам віри в щасливе майбутнє. А щедра осінь підтримає нас і кожну родину, кожну господиню нагородить врожаєм….
Та про все це - треба справжньої, сніжної зими з хурделицею, з чарівними сніжинками, щоб зловивши їх на долоні, відчути смак зими. Зліпити сніжку, заставити її заплакати і цим позбутися усіх сумлінь. І світлі мрії тримати при собі, нести людям добро і радість. І берегти нашу землю – матінку. Вірю, ми український народ - здатні це зробити!
А поки ж, температура за за вікном нуль градусів. Та пахне зимою, морозцем, а про що нам зима нашепче, ми ще послухаємо з вами.
Всім гарного Різдвяного вечора за святковим столом !
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900644
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.01.2021
автор: Ніна Незламна