Вже так давно немає сонячних днів,
Та світла думка, мов має два крила,
Зірок не видить і кольорових снів,
Все ж ніч таємна стежку освітила .
Кудись поділась білосніжна зима,
Сором’язлива у рядні туманнім,
Легенький іній пригортає земля
Мережки бачить, стрічки в царстві соннім.
Свій край згадаю, зими волохаті,
Всюди іскрилось, у очах зірниці,
Під дах засіє, не зайдеш до хати,
Щораз вклонялись зимонці - цариці.
Веселим гуртом, всміхнені, щасливі,
На санях мчали, котився в небо сміх,
З дерев злітали бурульки вразливі,
З дахів сріблястих розсіювався сніг.
Серед дерев, я попав ніби в казку,
Легенький вітер, мов посохом змахне,
Зима покаже, вміло свою ласку,
Так несподівано, вмить стрімко жахне,
Накине білу, пухову рядюжку,
Неначе струм, миттєво тіло пройме.
От так зима! Думки - сніжні крижинки,
Як сніг вже тануть, адже плюс надворі,
З рідного краю привели стежинки,
Ховався спогад у небеснім морі.
26.12.2020р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899393
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.12.2020
автор: Ніна Незламна