Вбивали каторга і тюрми,
Та був у лідерах весь час,
Хоч раз прикинутися б дурнем,
Можливо, виграв би ще шанс.
Але душа завжди боліла:
З байдужими не по путі,
До всього брався він уміло,
Одну ідею мав в житті.
Натхненно вірити й любити,
Щиро надіючись не раз,
За що був зраджений і вбитий,
І до тепер цей гріх на нас.
Він конкурентом був завзятим,
Що в тонусі тримало всіх,
Йому повірили багато
І зраджували хто як міг.
Дорога це життя скінчила,
Як шум овацій, гуркіт площ,
Швидкість, удар і ця машина.
Це випадковість...? Плаче дощ...
А все могло б уже змінитись,
Якби не зрадили свої,
Радіють й досі московити,
Готуючи нові граблі.
Галина Грицина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899139
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.12.2020
автор: синяк