Як і тоді стоїть нічний вокзал,
І ліхтарі розсіюють пітьму,
А я тебе малий чекав,
І мріяв, що ще обніму.
Нехай тобі розкаже сон,
Як я тебе тоді чекав,
Як образ твій я малював,
До серця міцно пригортав.
Усе залишилось без змін,
Хоч я тебе усе життя шукав,
Тобі, матусю, мій земний уклін,
Шкода, твоєї ласки не пізнав.
Нехай тобі розкаже сон,
Як я тебе в думках стрічав,
Як образ твій я малював,
І в снах коротких цілував.
Зростає, мамо, онуча,
Таке красиве, як і ти.
Хоч доля в нього не моя,
Та все ж йому потрібна ти.
Нехай тобі розкаже сон,
Що внучці дав твоє імя,
Яка щаслива в нас сім'я,
Дружина, донечка і я.
Я дякую тобі за все,
За найцінніше - за життя.
Турбує лиш мене одне,
Чи ти на світі ще жива.
Нехай тобі розкаже сон,
Як руки твої цілував,
Нехай тобі розкаже дощ,
Все те, що я не розказав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897901
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.12.2020
автор: Горбаль Василь