Сходило сонце.
Запаливши день, проміння щедро на життя зсилало.
Не відало, що з охоловших жмень,
Окрайцем мрії, із душі кишень,
На діл життя мільйонами стікало...
Відходили у тиші.
Відчай рвав тіла безсилі у словах останніх:
«...мамусю.... дайте хліба....», а вона:
«Нема...мене ви їжте, пташки ранні...»
Пішли.
Усі.
Голодні і святі,
Любов зберігши у міцних обіймах.
В зашкле́ний погляд впавши, у Бутті,
Одвічні діти Матінки-землі,
Палають й досі в вічних поколіннях.
Марія Дребіт (Голодрига)
20.11.2020 Португалiя
На фото: композицiя майстринi народної ляльки-мотанки Олени Лузянiної з Кропивницького (Україна - Португалiя)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895573
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2020
автор: VIRUYU