Їх десь приблизно двоє-троє.
Знайдуться в кожному просторі.
Пливуть не просто, все їм треба.
То ж носа підняли до Неба.
Вони неординарні риби!
Із особливої садиби.
Повчати люблять – це їх кредо!
Потрібного намажуть медом.
Плекають мову й віру! «Его»
у них перетворилось в «Мегу».
А може в більш бридку химеру!
Не зник їх слід і в нашу еру.
Керують вчинками й думками.
І почуваються панами.
Відзнаки полюбляють, лаври.
У іграх досвід мають, вправні.
Вони неординарні риби.
Та викликають лиш огиду.
Приречені до вимирання.
Чомусь згадались динозаври…
18.11.2020.
© Copyright: Виктория 75, 2020
Свидетельство о публикации №120111909651
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895508
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.11.2020
автор: Вікторія Лимар