Може ми для цієї о́сені не покли́кані і не про́шені,
Та не хо́чемо, не чека́ємо на забілені, запоро́шені
Чужих вулиць думки́ і спо́гади, чужих по́глядів тільки о́пади,
Бо ми те́плі нена́че со́нячні, недоре́чні зимові кло́поти …
Мо́же ми для цієї о́сені трі́шки ро́дичі, су́мом напо́єні,
І торка́ємось її по́глядом, і любов'ю її обійма́ємо,
В світі рук мі́цно-мі́цно скро́єних ми нена́че мисли́вці зо́ряні,
Ще й кудись в невідо́мість ди́вимось і своє щось у ній чека́ємо …
Може ми для цієї о́сені щось мину́ле і дуже ра́дісне,
Стру́нне, ні́жне, не розтра́чене, не захма́рене, трі́шки кла́вішне,
Озира́ємось, оберта́ємось, і за барв цих неспо́кій не со́ромно,
Їй здає́ться, що ми сва́римось, а наспра́вді це ста́ло хо́лодно …
...
Ще лиш мить і вона вже проща́ється, їй комусь там гука́ти не зна́йдене,
В гру́дях се́рце ледь-ледь ще трима́ється, наше ща́стя, ні в кого не кра́дене …
А вона вже до нас не віта́ється, їй похму́ро все і захма́рено,
Так краси́во вона проща́ється, мов коха́ння на рік відкла́дене ...
[i]Музичне прочитання з допомогою ШІ[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895493
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.11.2020
автор: Дружня рука