Встеляються мжичкою сірі, зажурені ранки.
Багристі наряди зриває з дерев листопад.
Оголені віти гойдає вітрисько над ґанком,
скажено гарцюючи серед зів'ялих троянд.
Вмережує осінь в пейзажі мінорні відтінки,
розсипавши чари примхливо-мінливих принад.
Купаючись в мрячних дощах і колючих крижинках,
в задумі застиг напівсонний, замріяний сад.
Не чутно довкола гудіння строкатої бджілки.
Не кличе до танцю подружницю співом цвіркун.
Літають в повітрі ажурно-тонкі павутинки.
Осіння пора дограє́ сумовитий ноктюрн.
Невдовзі відкриються брами небесних лаштунків.
Химерні намети навіє цупкий сніговій.
Тихцем зачаклує ландшафти зимова чаклунка.
Завзято розпише віконця мороз-чародій.
Порине в дрімоту знесилена, сонна природа,
занурившись в довгі, містично-забарвлені сни.
В засніжених шатах у царстві юги і негоди
чекатиме томно на сонячний промінь весни.
18. 11. 2020 Л. Маковей (Л. Сахмак)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895396
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2020
автор: laura1