Вже десь Зима закохано гуляє,
Весільну сукню прагне одягнуть,
Природу під вінець благословляє,
Хоч почуттів її ніколи не збагнуть.
Вогонь й кресало відібравши,
Свої прописує закони та права,
Де Осінь в золотім іще убранстві,
Не нагулявшись, спати не пішла.
Де оксамитово шумлять дерева,
Бурштином багряніють ще луги,
Зимі туди ж бо квапитись не треба,
Не наспівалась де ще Осінь до снаги.
Зима спішить холодним поцілунком,
Скріпити все – повітря та туман,
Неначе смертоносним трунком,
Вдихає й в почуття лише дурман.
Зима не розуміє й карантину,
Яка там пандемія, чи ковід..?
Вона свою вмальовує картину,
Усе живе заковуючи в лід…
Зима ніколи не вдягатиме бахіли,
Чи й маску не придбає захисну,
Все навкруги одіне в сніжно-біле,
Щоб й Вірусу оголосить війну…
Чекаю Зиму, що вона хоча здолає
Усю цю незворотню смерть лиху,
Щоб, як природа та, що завмирає,
Надію мали знову стрінути Весну!
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
17.11.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895270
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2020
автор: Lilafea