Чомусь дивують часто ті слова,
Що «не опущу я тебе до смерті»,
Але коли в руці лише коханого рука,
Життям пройдуть піддавшись й жертві.
Не всім судились справжні почуття,
Такі, щоб разом до Небес донести,
Коли не здатні на гріхи та каяття,
Та вберегти хочаби святість честі.
У Небі, мабуть, всім розписано давно,
Хто як любив щоб та життя проводив,
Адже Вінець Чеснот у храмі нам дано,
Щоб лише Господу любов свою доводив.
Отак ще й до народження борюсь,
За право жити й не спішити вмерти,
Бо вже давно нема кого не відпускать,
Кохати щоб та в кого вірити до смерті…
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
13.11.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894867
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.11.2020
автор: Lilafea