«Занадто мислячий» —
і — «побільше простоти!» — зупинило дбайливе Небо мене при явному моєму ухилі: десь перед написанням «Царя духу» на початку дев’яностих років. І організувало під моїм керівництвом духовну християнську школу творчості і самопізнання для львівської творчої інтелігенції.
І швидко розвинуло мені християнські любов і виховання серця! (Ото я і волав страшно на початку «Царя духу»: не вистачає музики в мені (!); себто, любові тихої, Христово-Богородичної, — не вистачало мені в драмі і в поезії пластики позамежності...).
А оскільки раніше я ніколи не знав меж і міри, то з любов’ю теж вийшло — аж вкрай!!
Людям так зі мною небачено було! небачений ніде вогонь всеспалюючий і потрясаюче біле світло! аж не хотіли йти додому, де їх терзали — чого ти перемінений? що то сталось?
Ледве дочікувались зібрання наступного в наступний день!..
Новеліст видатний Павло Федюк (гуцул: далі ясно...) прийшов, щоб мене «розбомбити», — і залишивсь найкращим другом.
Але ледве від’єднали мене як керівника за кілька років від засіяних Христом творців!
Ще кілька років їздив до Львова — допрацьовував індивідуально; ще викладав у зборі бажаючих — «на ступінь вище»: за відвертої підказки і допомоги Божої Матері.
Дійшов до відомого практикам стану адміністративного оп’яніння (чи «директорського ейфоризму»): перестав закриватись в мене рот (говорив — не зупиняючись!). Було щось схоже на слов’янсько-італійських президентів і американських президентів — недавніх і нинішніх).
Ледве відірвали мене від Львова, з боєм.
Далі — допомога святих Антонія і Феодосія Печерських: саме вони врівноважили два крила, мислення і любов. Це і ясно явлено в книзі поезій «Богословіє». З’явились не схожі ні на що попереднє поезії в дусі Трійці: тиші і глибинного спокою, що «не кидали тіні»...
Для вулканного поета — це більше, ніж чудо! Не знищуючий кулачище, — Дух і світ Божий змогли через мене і надсвідомість мою заговорити, прийшли — і пройшли через розширене серце...
Я визнав, що Бог правий, це вже вкотре, і що то є мудро.
Чомусь в такій послідовності: св. Варвара (бо то я — головатий варвар?), пізніше Пресв’ята Богородиця, обоє відкрились серцями мені (і ви що зробили б при цьому?). І я страшно полюбив обох, мов новонародився... Народились з небувалої невиміряної любові десятки поезій і правдивий Медовий акафіст, а там вже — Величальний акафіст Богородиці, Царськії терцини, поезії. На жаль, святий Роман Солодкопівець не залишив слів про любов Богородиці — неспівмірну зі світом... і що при цьому може відчувати зцілений поет...
Вони сильно люблять одна одну. А мені лиш подай.
Коли всі спохопились на Небі, то «було пізно».
«Іди до Христа!», «Стремись до Христа!» — направляли.
Така оказія — пахнюча акація...
Добре Бог передбачив: в час оний не пишуться хоча б іще
р-р-революційні твори!! Революції море, любові — хоч відбавляй, і де знайти, щоб до Бога хоча б в штанях із художності прийти...
І я встиг полюбити насправді святих, що Бог дав, апостолів, жилось мені церковніше, справжніше, радісніше, духом проникливіше. І життя стало із більш церковного суто церковним: не було ззовні якихось подоб або аналогів Богородиці, чи Антонія і Феодосія, або самого Миколая...
Всі найкращі творці — на Небі, а не тут.
Так от, точно як було в мене з Миколаєм: я не міг, люблячи його, достойно знайти йому хоча б одне художнє слово!!! (спробуйте — і переконаєтесь), поки святий сам те не рішив: відвалити так — аби я аж захитався з вагомоспромоги... І пішло.
Так і з любов’ю до Христа, раніше не знаходжуваною, пізніше — аж до переповнення всього мене.
Я люблю святих, та всі показують, що нею, Ісусовою любов’ю, все і тримається, все і пронизане нею, і все має наповнюватись нею також!
Врешті на горі Городище за Києвом Ісус створив мені грандіозний вид на все небо перистого орла — над вечір в день Вознесіння! Сім поезій тоді написав я, вперше за один день. Ісус приживив любов мою до Своєї Іпостасі.
Всього аж занадто!! Він любить так мене!!! І я також люблю. Слово — з Його любові.
6.09.2001, 14.02. 2012.
З книги "Живе в мені Христос", ел. друк. 2012 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894596
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.11.2020
автор: Шевчук Ігор Степанович