Моя Україно,чужими не покорена,
але побита своїми дітьми.
Могучими військами,не подолана-
але знесилина,Українськими людьми.
Як матір рідну,тебе козаки захищали,
ще Православну Віру,нам усім дала.
Поети, про красу твою писали,
про те,як ти повинна жити і як жила.
Ось і тепер,моя рідненька ненько Україно,
з колін піднятися,не можеш,ти ніяк.
Біда від братнього народу прилетіла,
і знову захищає тебе,рідний- козак.
Я вірю мила моя,ненько рідна-
що ти піднімешся,уже з колін.
Будеш богата і будеш вільна-
позбудешся усіх тих,хто тебе гнобить посмів.
І знову синє небо,прапором засяє,
пшеничне поле,добавить кольори.
Мелодія від гімну,голосно заграє-
і заспівають усі Українці,й піднімуть шаблі козаки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894577
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.11.2020
автор: Бабич