До прірви

До  прірви,  край  межі  ви  докотились,
Зневажили,  знехаяли  у  прах  Поводирів.
Тупі  й  байдужі  ви  в  помиях  вмились,
Чуби  скубете…  й  б’єтесь  за  жидів.

Чому  язик  вам  любий  від  чужинця,
Чому  чужі  в  нас…  зайди  –  Гетьмани.
На  вас  плюють  же  виплодки,  ординці,
Вдягли  ярмо  на  шию  й  кайдани.

Якими  ж  бути  треба  віслюками,
Щоб  так  змаліть  в  пігмея  від  ганьби.
Попрали  все  від  батька,  що  від  мами,
Дегенерати  звироднілі  ви  й  раби.

Смердить  по  світу  запах  каїноти,
Немов  лавина  котить  від  лайна.  
В  кулак  зберіте  доблесть  і  чесноти,
Щоби  назавше  збавитись  ярма.

Чи  вам  чужих  леліяти  не  гидко,
За  що  Своїх  зневажили  Богів?
Пора  рішуче  діяти  і  швидко,
З  корінням  рвати  зайд  і  байстрюків.

Лише  Свої  Сини  повернуть  силу,
Збудись  чумна  отаро  і  сліпа.
Пора  Свої  розправити  нам  крила,
Інакше  нас  положить  ж.доба.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894496
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.11.2020
автор: Волиняка