Гей,Закарпаття моє миле-
кричу,як можу з полонини.
Де відчуття,що хмарка на руці,
де бачиш всю красу,рідної землі.
Усе зелене,де не глянеш навкруги,
могучі полонини і ліси.
Наче зелений океан,я бачу -
отари овець ,вийшли на пашу.
Коли таку красу,ти бачиш,
то відчуває,що у казку ти потрапив.
І казка ця,мій рідний край,
що нас благає- мене пізнай.
Тут кожне деревце,чи високая гора,
має загадку,чи історію-спитай це, вівчаря.
А вівчарі,пісні такі співають-
душу і тіло,до неба піднімають.
Моє ти,Закарпаття-рідний край,
завжди говорю-зелений рай.
Гірською квіткою у горах майориш,
й стрімкою річкою в душах,людських бурлиш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894394
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.11.2020
автор: Бабич