Виявилось так нелегко любити і не говорити
Серце не хоче мовчати, розум не дає радіти
Бо кохання не взаємне, бо воно це лиш надія
На ті почуття, що хочу щоб до мене ти задіяв.
Я весь час чогось чекаю, я постійно дуже хочу
Щоб любив мене навзаєм, згадував мене охоче
Та не станеться це чудо, не прийде така подія
І вже з ранку сльози хочуть змити всі мої надії.
Я тримаюсь ледве, ледве, обірвалась щось у серці
Ти напевно не чекаєш і не думаєш про все це
Та я так боюсь сказати, що один мені потрібен
Бо не хочу я дізнатись остаточно, що на дні я.
Якщо ти захочеш це все закінчити уже точно
Це напевно буде знаком, я пропаду остаточно
Із думок твоїх, із буднів, із життя, де так хотіла
Я залишитись на довго, та не вистачило сили.
Більше я не бачу сенсу інше щось собі шукати
Я тепер не зможу знову цю всю біль переживати.
І не скажу я нікому більше слова про кохання
Серце так померло скоро після гіркого прощання.
Буду я як тінь блукати без надій і сподівання
Виявилост не потрібним те моє "дурне" кохання
Та я буду біля тебе, поки ти ще цього хочеш
Бо це все що є у мене, і це все, чого я хочу.
Так, іще я не померла. Серце і душа ще хоче..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894239
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.11.2020
автор: ІраБо