Вона дивилась в очі і прохала,
Живим, коханий тільки повернись!
Душа її в хвилини ті страждала
І повні очі були в неї сліз...
Він пригортав її усю до себе,
Серця їх виривалися з грудей.
Кохана, не забуду там про тебе,
Ти лиш не відгороджуйсь від людей...
І потягнулись довгі дні і ночі,
Дзвінка його чекала кожен раз...
У темряву вдивлялись його очі,
Де ворог кулі випускав нераз.
У далині ховавсь ворожий снайпер,
Від нього не один загинув друг...
Тривожно стало їй на серці раптом
І філіжанка випала із рук...
Відчуло серце, щось у ту хвилину
І ніби зупинилося на мить.
Той їдкий присмак, гіркого полину,
До цього часу їй усе гірчить...
Лишились мрії їхні й сподівання,
Далекими й не здійсненими більш.
Та не померло, те палке кохання,
Воно вплелось віночком у цей вірш.
Цвіла весна і зігрівало літо,
Листком торкала осінь до лиця.
А доля шепотіла, треба жити
І йти вперед до самого кінця...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894231
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.11.2020
автор: Тетяна Горобець (MERSEDES)