Осінній дощ гуляє знову листопадом
Не мокро-сірий, а яскравий падолист,
В гірких сльозах німим блукає садом,
По тих стежках, де ми колись зійшлись.
Там де солодкими вмивались почуттями,
Удвох Надію, Віру та Любов плекали тут,
Затерто й змито, мабуть, не лише дощами,
Тому й вітри вже того сенсу не несуть.
Колись і грози нам гриміли в листопаді,
Так по-весняному роїлись тут й думки,
Але прогнило все, як й ті листки опалі,
Порожні спогади лишились, як димки…
Життя триває – рік біжить за роком,
В осінніх парках знову листя, ніби дощ,
Пригадую, як впевненим йшла кроком,
Та щиро мріяла про все, щоб ще збулось.
То ж з тих часів я не люблю осінні парки,
Щоб не побачити листопадового дощу,
Де спогади залишились безглузді й сварки,
Тому новими лиш стежками далі йду…
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
06.11.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894130
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.11.2020
автор: Lilafea