Тривожно хтось постукав у вікно,
Неначе шурхіт ... , чи якась уява...
Вогнем калини засвітилося воно,
Що в мою шибку сумно заглядала.
Своім гіллям тулилася до скла,
На вітрі все намисто розкидала.
Дощем заплакана ,засмучена була...
В моім вікні розхристана стояла.
Просила ,ніби ,помочі вона,
Бо вітрюган холодний розгулявся.
Гронами припала до вікна,
Та кущ іі вітриську не здавався.
Він піднімав гілля , то кидав до землі...
І калиновий біль озвався в моім серці.
І день ридав засмучений в імлі...
А вітер не стихав у своім герці...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893159
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.10.2020
автор: Калинонька