Душа моя пожовкло завмирає,
Неначе Ангел Вогняний горить,
Куди спішить сама того не знає,
Бо справді не навчилася ще жить.
Мені ще сурми в Небі не сурмили,
Господь іще не кличе на свій Суд,
Але давно душевні крила обгоріли,
Й моє зболіле тіло ледь несуть.
Душа моя не відає, напевно,
Де ж та межа, навіщо та чому,
Чи варто й далі жити на даремне,
Та знову й знову ще стрічать Весну…
Моє життя мені не знадобилось,
Живу, мабуть, для іншої мети
Усе, що мріялось і що наснилось,
Насправді ж не зуміла віднайти.
Я ще живу, любити щоб й творити,
То ж Ангел мій обпалений буттям,
Не може втомлений і крил зложити,
Допоки Бог панує над моїм життям…
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
28.10.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893148
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.10.2020
автор: Lilafea