Як ракета перед злетом,
Віти в небо простягла...
Біля хати за причілком ,
То сосна, моя сосна...
І висока, і пречиста,
Своє гілля розгорта,
Я сама її садила,
Коли сина втратила...
Шахта сина мого вбила,
Поховала його я...
Як без нього далі жити?
Ніби я вже й не жила...
Принесла мені сосничку
Учениця чарівна,
Я сосничку посадила,
Й ніби трішки ожила...
25 вже літ минуло,
Нема сина, є сосна,
І до неї, як до сина,
Розмовляю я щодня...
І бува мені здається,
Розуміє все вона,
Заспокоювати вміє,
Лиш вона мене одна...
Вона справжня чарівниця,
Я їй дякую щодня...
І коли мені не спиться,
Сосна спокій посила ...
Ще коли побіля мене
Були діти й внуки,
У турботах забувала,
Я і болі, й муки...
Та давно вже діти й внуки,
Розбіглись по світу,
Без сосни стерпіти муки,
Було б не можливо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892099
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.10.2020
автор: геометрія