Сидів Мурко, в вікно дивився… Збігали краплі по вікні.
Йшов дощ рясний, а Мурко злився: «Оце б на вулицю мені!
Я б там з курчатками погрався, Барбосу лапку я б пожав. З
ним кісточкою поділився б. Її в малині я сховав.
Сидів Мурко, в вікно дивився. А дощ спинятись не хотів.
А Мурко сердився і думав: «Ну хто просив його, щоб лив?
Подвір’я б я підмів чистенько і огірочки прополов. Капусту
висапав гарненько. Ну, хто просив його, щоб йшов?»
Лежала невідкрита книжка. В кутку десь шаруділа мишка.
Стояли непомиті зранку тарілки й чашки від сніданку.
Сидів Мурко… чекать стомився. А дощ все лився, лився, лив-
ся…
От встав й чистесенько умився, помив весь посуд. Підмітав.
В кімнаті гарно все прибрав. Прогнав із хати сіру мишку, а
потім ще читав він книжку. Намалював садочок й сонце, по-
тім поглянув у віконце. А там вже й дощик перестав!
Вибіг Мурко веселий з хати. Барбосу з радості жав лапи,
потім з курчатками він грався, від них в малині він ховався.
До чого ж весело було! Коли пішов в город, побачив, що там
все гарно підросло.
Нарвав Мурко щавлю у борщик і зрозумів, чому йшов до-
щик…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891564
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.10.2020
автор: Надія Башинська