Моє життя немов постійний шторм,
Але навіщо мені гавань тиха?
Я не соромлюсь посивілих скронь.
Не нарікатиму на горе і на лихо.
Це все моє - життєві кораблі,
Ломали щогли - рвалися вітрила,
Я говорила в цих штормах собі:
"Світить маяк - твоя Любов і Віра!"
Пливу наперекір лихим вітрам,
Зневіру не пускаю в свою душу,
Скільки разів серед життєвих драм,
Собі казала:" Вистояти мушу!"
Шторми не вічні, як не вічний штиль,
Вітрів чекаю - піднімуть вітрила!
Я вірю - Бог додасть життєвих миль,
Бо свій "дев"ятий вал" ще не скорила.
Галина Грицина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891549
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.10.2020
автор: синяк