Ти тихо брав долоні, промоклі від дощу,
В закоханім полоні спивав краплин красу
І ніжно до глибинки бриніла дивина
В переданих рядочках жила любов земна
Пожовклі вже долини схилялися до сну,
Як ніби не хотіли втрачати всю красу,
Поля вже опустілі у роздумах були,
Стежки на роздоріжжях в незнану даль вели
Розносив вітер звуки по світу залюбки,
Думки такі безмежні летіли до весни,
У ніжних сподіваннях відчутна мить була,
Любов душі і серця у них завжди жила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891189
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.10.2020
автор: Наталі Косенко - Пурик