Ось знову йдуть дощі,
Холодні та прозорі,
Немов надрив душі,
Зародженої в зорях…
Промокли Небеса,
Земля омита рясно,
Я під дощем одна,
Як та свіча, що згасла…
Осіння знов гроза,
Вродила блискавицю,
Ніч заслін свій спуска,
Та знов мені не спиться…
Природа завмира,
Окроплена дощами,
Мабуть уже й Зима
Свої рихтує сани…
Вже й мрії в тих дощах,
Прогнивші, наче листя
Та свій віднайду шлях,
Яким веде Всевишній…
Ось знову йдуть дощі,
В моїй душі та в серці,
Промокли й ті путі,
Що приведуть до смерті…
Дощ змив усі роки,
В калюжах розчинає,
Мої ж не змить думки,
Бо в віршах проростають…
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
7.10.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891010
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.10.2020
автор: Lilafea