Дорога в Київ (Олександр Вікторович Слободанюк)

Олександр  Вікторович  Слободанюк,
позивні:  "  Погранець",  "Кеп"  (07.01.1972р    -  19.01.2020р),
село  Неділкове  Савранського  району  Одеської  області.  
Молодший  сержант,  командир  відділення,  командир  бойової  машини  72-ї
окремої  механізованої  бригади.  
Місце  поховання:  м.  Первомайськ,  Миколаївська  область.

Указом  Президента  України  №  50/2020  від  11  лютого  2020  року,  "за  особисту  мужність  і  самовіддані  дії,  виявлені  у  захисті  державного  суверенітету  та  територіальної  цілісності  України",  нагороджений  орденом  «За  мужність»  III  ступеня  (посмертно).


Так  довго  їхала  у  Київ  
З  портретом  сина  на  Майдан.  
Аби  хоч  хтось  його  увидів,  
Аби  хоч  хтось  її  спитав:  

«Ну,  як  живеться  тобі,  мати?
Що  коїться  в  твоїй  душі?».
Прийшлося  сина  поховати,  
Який  загинув  на  війні.
 
Загинув  син  в  час  перемир’я,  
Лиш  кілька  місяців  пройшло.  
На  Водохреща,  в  середзим’я,  
Струснула  звістка  все  село...

Її  синок  загинув,  Саша...  
Найстаршеньким  він  був  в  сім’ї.  
Ще  звечора  тоді,  як  завше,  
Дзвонив  матусеньці  своїй.  

На  другий  день  вже  вцілив  ворог
Із-за  ріки,  з  того  кінця.    
І  сина  зачепив  осколок,  
Ще  й  снайпер  виловив  бійця.
 
Він  офіцером  був  відважним
Ще  з  перших  днів  на  цій  війні.  
До  побратимів  був  уважним,
Тож  поважали  всі  бійці.    

Пройшов  крізь  все:  вогонь  і  пекло...  
Нелегко  жити  на  війні,  
Де  скрізь  чатує  небезпека.
Долати  вмів  боєць  її.  

І  ось  загинув...  Все..  Не  стало…
Затьмарився  для  неньки  світ.  
Серденько  ніби  розірвало
І  вплівся  в  коси  сивий  цвіт.

І  ось  -  День  Пам’яті...  І  Київ...  
З  портретом  ненька  у  руках,  
Між  тисячі  світлин  Героїв,  
Що  віддали  життя  в  боях.  

Приїхали  всі  на  Хрещатик,  
Аби  полеглих  вшанувати,  
До  Стіни  Пам’яті  букетик
Покласти  й  сина  знов  згадати.

Адже  призначили  в  державі
День  Пам’яті  для  тих  бійців,  
Які  сьогодні  вже  не  з  нами,  
Хто  в  інший  світ  вже  відлетів.  
 
Стоять,  чекають  президента...
А  він  не  вийшов,  не  прийшов...  
Ну  й  що,  що  там  стоять  старенькі?!  
В  важливих  справах  десь  пішов.  

А  маму  серце  враз  стискає,  
Волає  і  кричить  душа.  
Швидку  до  мами  викликають...
Не  всіх  болить  біда  чужа.    

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888897
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2020
автор: Ольга Калина