ВСЕВИШНІЙ ,ДАВ ЖИТТЯ ЯК НАГОРОДУ
Я , є земля і мені мільйони літ
І маю,честь нести ім'я свого роду.
Босоніж, іду крізь терни у цей світ
Всевишній , дав життя як нагороду.
Я ,дуб , калина , тополя і верба
Є цвіт -плід, вишнево-яблуневі сади.
І над берегом ріки - бистра вода
На килимі пишних трав -крапля роси.
Я ,є життя і мені мільйони літ
І є чуттєва душа -голубка пташка.
На вільних крилах,лечу у диво-світ.
До ікони, сонця молюсь як монашка.
Я ,є мова - у щирім слові поета
Образ українки жінки -свого роду.
Час,який нотує вірші у сонети
І пісня з пісень -голос народу.
Я ,є усмішка сонця і ясних зір
А у поетичнім храмі -причастя.
Із- за сизих хмарин ,дощ з синіх гір
Ніжна квітка життя -у божій ласці.
Я ,є божий дух , твориво -почуття...
І для спраглих, повітря...лиш ковток води.
Є Мрія душі - із зоряного вінця
І бальзам,який зцілює від самоти.
Я несу,свій хрест тисячу - сотню літ
І свого народу сльозу страждання.
І борюся,щоб не лив кривавий піт
Сяяло ,ясне сонце для процвітання.
Я ,стигле зерно-паросток любові
В синім океані, маяк для журавлів.
Світло Всесвіту- на зорі вечоровій
І Берег надії , причал для кораблів.
М. Чайківчанка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888873
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2020
автор: Чайківчанка