Ось ніч над хатою й зірки заполонили небо,
і танучи у відчутті,щось хочу знати в чомусь маю потребу.
А ця потреба геть мені не зрозуміла,
але своїм азартом,до чогось мене п'янила.
Я наче ребуси відгадую з свого життя,
шукаю,що мене так манить-загадка,чи краса.
Тільки красиве і таке не зрозуміле,
такого підневільного з мене зробило.
І тільки як пройшли роки і молодість пройшла,
я зрозумів-так цей азарт і є ,моє життя.
Я так це розумію а пояснить, не можу,
хоч середина кричить-я знати не відоме хочу.
І всеж подумавши,скажу собі прості слова,
бо зрозумів,що хочу коли на половину подолав життя.
Так яж ціную те,що вже неповернути,
бо кращого дарунка,як молодість немає і не може бути.
І чорне небо безмежне,як людське життя,
де в ньому майорять зірки,одна з них є моя.
Хай майорить і хай радіють інші всі,
допоки небо світится,ось досі ми живі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888381
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.09.2020
автор: Бабич