Чомусь мені так гірко на душі,
Коли я бачу як лукавлять люди,
Тримають камінь тихо у руці
І ніби люблять б"ючи себе у груди.
Потім за спиною шепочуться услід,
Їм заздрість не дає спокійно жити,
Що заздите? Беріть усе моє!
Я проживу й не буду ворожити.
Бо кожен з нас несе свого хреста
І він здається важким - як нікому,
Ви зупиніться - все це маєта,
Ми гості тут, колись підем додому.
Ото тоді душа буде нести,
За всі слова, діла та вчинки - гірше,
Ви не дивіться на чужі хрести,
Вони не легші вашого, повірте,
Тоді благання не почує Бог
Вже не зважатиме на ваші Він прохання,
Ви киньте камінь, поки з Ним удвох,
Поки є шанс бо, може, він останній.
Галина Грицина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888242
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.09.2020
автор: синяк