Земля ця непокірну має долю,
Тож викохала велетів-синів –
Борців за справжню українську волю –
Поводирів не дного з поколінь.
Переплелись тут Глібова стежки,
І Куліша, і Кобзаря, й Грінченка,
Й великого співця Десни-ріки
Кінематографа й письменника Довженка.
Струну бандури пестив Вересай,
Люд змушуючи плакати й співати,
Радів пісням тим синій небокрай.
Хіба таке можливо забувати?
Крізь марево натомлених століть
І строгі чужоземні заборони
Ми позбулись кайданів-постолів,
Діставши мову із надійних схронів.
Звучить вона сьогодні тут і там!
У променях народної любові,
Пісенно-неповторна і свята,
Дарована здавен великим Богом!
4.08.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888060
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.09.2020
автор: Ганна Верес