Довго не кис і не бідкавсь.
В дзвони тривожно не дінькав.
Мов непорочна лебідка,
в серпень ввійшла Лебедівка.
Стишила громом прибою
тугу й неспокій колючий.
Тут ви мене із собою
зблизили, ґолеми-кручі.
Голими бігали тут ми.
Голови в щасті втрачали.
Бігтимуть серпні наступні
знову сюди від печалей.
З ґолемів глиняні східці
прудко збігають до пляжу.
Тут ми сотали навхильці
з хвиль срібнозоряну пряжу.
Між лебедою, у спеку,
бавились тут, ніби діти
в лоні Буджацького степу,
в диких пісках Лебедівки.
В чайках, багряні лимани
підперезались косою.
Затишний вечір, як в мами,
ввесь, до останку просто́ю.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887606
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.09.2020
автор: Олександр Обрій