Бо в кожній людині,
що в світі живе,
так мало див;
Мури високі,
шлейфи із сутінок,
холод в зіниці.
Світ, по якому ходив,
як сипучий пісок:
кожен твій слід,
як гнів,
Що розширяється в просторі і ще
не вицвів.
Що за отим перевалом,
яка межа?
Скільки тобі треба світла,
щоб стати іншим?
Ми забуваємо,
хто ми,
для чого прийшли,
а душа -
Чорнильна Тінь,
на ній брак сонячних променів...
А ми все хтивіші і зліші,
Ми відступаємо від світла.
Зблудили, грішні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887226
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.08.2020
автор: Олеся Шевчук