Нестерпна спека землю допікає
до самого сухого до остатку,
вбираючи про дощ останню згадку,
про який вже ніхто й не пам’ятає.
Рослини в’януть прямо на корню,
який не дістає вже з ґрунту воду,
втрачаючи під сонцем свою вроду
під нищівним потоком променів вогню.
Жара така, що вітер невпопад
ледь-ледь колише з в’ялим листям віти,
яке вже навіть встигло пожовтіти
й розпочинає літній листопад.
Ставок - і той помітно обмілів,
і у криницях теж води замало.
Ох, ця вже спека літня всіх дістала!
Вже більше місяця немає тут дощів.
Лише вночі, як сонечко зайде,
усіх рятує нічна прохолода
і та незрима у повітрі пара водна
краплинами роси на землю упаде.
16.08.2020р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886126
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.08.2020
автор: Павло Коваленко